Самота не гріх

а вона ж також була живою

не зі сталі

мармуру

титану

надважких і витривалих сплавів

що не для людей

а для кайданів.

її серце - оксамит і попіл

лиш на перший дотик -

одиноке

лиш на перший погляд -

непідступне

самота ж не гріх

броня для бою.

їй би просто взяти й зупинитись

озирнутись

пригадати мрії

не долати шлях немов блаженна

не жаліти дні

що відлетіли.

не лякатись більше запізнитись

не лякатись більше закохатись

щогодини - жити

жити

жити

дихати на повну

посміхатись.

а вона ж чомусь іще лякалась

хоч і зупинялась

і вагалась

в темряві нові шляхи шукала

почуттям відвертим відкривалась.

все ж таки "холодне" на "привітне"

їй перемінити було важко

міць броні - не легкість оксамиту

крок в нове життя - то завжди страшно...