САМОТНІЙ САД

Спіють ягоди рясні у саду близ хати,

Стиглі яблука в траві нікому збирати.

Зажурився старий сад, зіллям заростає,

Тяжке гілля похилилось й до землі звисає.

Під грушею стіл дубовий, нема скатертини,

Мокре листя поналіпло та пух тополиний.

Не лунають вже пісні, не сміються діти,

Стоять мальви в бур"яні, похилились квіти.

А було ж минулим літом тут життя щасливе,

Смачно пахли пироги із вишні та сливи.

І сусідів хазяї щедро пригощали,

Ну а дітлахи по саду босоніж гасали.

Тихо й сумно у саду, вечір догоряє,

А садок стоїть похмурий, все він пам"ятає.

Коли ранньою весною,як останній сніг розтав,

Старий батько коло хати вікна цвяхом забивав.

Все стояло у диму, бу́хкали гармати,

Як тікала вся родина із рідної хати.

Віє смутком та журбою із хати пустої,

І немає порятунку від війни лихої.

Гуде вітер у трубі, така його вдача,

Біля вікон поросла кропива́ собача.

Хміль поплівся аж на дах стіною живою,

А стежина коло хати заросла травою.

Відцвіла пахуча липа, зацвітає вже люпин,

І нікому не спинити нещадно́го часу плин.

Так на світі повелося, що час незворотній,

Буде спогадами жити садочок самотній.