Самотність не лякає більше серце...

Самотність не лякає більше серце,

Течу від себе сама не своя,

Стою на місці, наче деревенце,

І плачу з болю зламаним гіллям.

Ти світ мій лагідний, сповнений любові,

А хто я? – тінь знекрилена твоя

На сході березіє крапля крові

І прокидається натхнена сном земля.

Ти не убивця і тобі не зрозуміти,

Що відчуває птаха зранена на смерть,

Лише з тобою здатна я летіти

Листом відірваним від дерева ущерть.