Самозакоханий Вася

Стоїть перед дзеркалом Вася, як бог,

Гребінцем міряє власний порог.

Губи наморщить — “оце я красень!”,

А за спиною — порожній класик.

Любить судити чужих без причини,

Каже: “Ця жирна, а та без спини”.

Та якби йому душу помити,

Води б не стало, щоб чистим бути.

Дівчина гляне — він зразу в захваті,

Але не серцем — лиш в Instagram-чаті.

Бо Вася кохає не жінку, не ласку,

А власне відображення у маску.

Стоїть перед дзеркалом Вася, як бог,

Гребінцем міряє власний порог.

Губи наморщить — “оце я красень!”,

А за спиною — порожній класик.

Любить судити чужих без причини,

Каже: “Ця жирна, а та без спини”.

Та якби йому душу помити,

Води б не стало, щоб чистим бути.

Дівчина гляне — він зразу в захваті,

Але не серцем — лиш в Instagram-чаті.

Бо Вася кохає не жінку, не ласку,

А власне відображення у маску.

І каже він гордо: “Не твій я формат!” —

Неначе в житті — якийсь дипломат.

Та я спитала: “А як твоя кохана

Потовстіє в вагітності, рано?

Її теж назвеш не такою, як слід?

Чи пошукаєш новий привід і світ?”

Мовчить наш Вася, дивиться в стелю —

Бо совість болить, коли б’єш по цілі.

Отак і живе: з фільтрами, гелем,

Без мозку, без серця, зате з еґо.

А я лиш сміюся — хай собі грає,

Бо справжня любов не вагу вимагає.