Саргілана Гольдерова - Я завжди була. І буду

Саргілана Гольдерова

(Саха-Якутія)

* * *

Я завжди була.

І буду

у часи далеких тюрків

і моїх прапредків ху́нну

бачили мене скрізь люди,

чули голос чистий мій.

Я пагінчиком зростала

у священнім гаю сили

і роками міцнів пагін

і пробив віків могили

одержимістю,

котра лиш є для мене притаманна.

Був тривалим шлях,

марудним:

в золотій піщаній бурі

сонячних

степів безмежних

кочувала я верблюдом

до тих меж,

до гір наснаги,

що так вабили в спокусах,

в думах,

хтивих, бунтівничих.

В часі розладу та жаху

і обурення природи,

наче юна я шаманка

з посохом і зичним бубном,

із калаталом,

у шатах,

що сягають до колін аж,

я здіймалась над вогнями,

зір долонями торкалась,

і олені завмирали

від очей моїх

шаманських.

А зимою, в холоднечу

я тулилась в тісній юрті,

до каме́льки притулялась,

нитки мила і сушила,

шкіру мнула,

і співала,

і розчісувала коси,

все про юнака гадала,

чорноокого,

зухвальця…

Я – поет,

Тому я

я́ро,

і скажено,

аж до болі

хочу бути споконвічно –

і сьогодні,

і в минулім,

і в майбутнім –

доки

сонце в небі гріє,

зорі сяють,

вітер виє,

щоб хлопчиськові,

дитині,

немовляті ще синочку

ймення дати,

щоб ім’я це –

це якутське ймення добре –

заблищало

словом віщим

на віки усі наступні.