Семен Палій
Пише, пише та гетьман Мазепа
Та й до Палія листи…
Народна пісня
“Здоров, здоров, Палію Семене,
Прибувай до мене,
А я тебе буду зустрічати,
Військо шикувати,
А як, сівши зі мною на лаву,
Поєднаєш славу —
Україна й компанійське військо
Поклоняться низько!”
Їде, їде фастівський полковник,
Сонце рвуть підкови;
Мають, мають шлики, як вітрила
На вороних гривах;
Іржать коні й простягають морди
У Сеймові води;
А Батурин теє зачуває,
Брами відчиняє;
І Мазепа булаву з гербами
Підносить над брами:
“Ушанував ти мою столицю,
Заходь у світлицю:
І килими тобі простелились,
Столи застелились!”
Ой сів Палій з Мазепою поруч
У недобру пору;
Гей, ще й келих з винами-медами
Не торкнув губами,
Як Мазепа вже почав гукати:
“Бийте із гармати!”
Ой випив же Палій аж до денця
Од щирого серця;
А Мазепа в долоні лунає,
Гайдукам звеляє:
“Шиком хлопці!” І в чорнії лави
Козаки ставали:
“Тоді ж тобі, преславний Семене,
В столиці у мене
Україна й компанійське військо
Поклоняться низько,
Як у Сеймик Батуринські брами
Вмочаться верхами;
А тепер же тобі тільки й шани —
Жити з москалями!”
“Гей, Мазепо, славний наш гетьмане,
Не зверну я гору;
Як у тебе ще совісті стане,
Вволи мою волю:
Нехай кінь підо мною вірний
Тоді буде грати,
Як-но стане з кордону Вкраїни
На шляхи прокляті”.
І Мазепа махнув булавою
На вікно зелене:
Компанійці грізною чотою
Вивели Семена.
“Вези, коню, мене, нещасливий,
На шляхи запалі:
Не полину я у твоїй гриві,
Як сокіл у хмарі;
Не уловиш гостру блискавицю
Копитом пекучим;
Не застогне степовая птиця,
Із гнізда летючи;
Не викличеш мені до двобою
Лицарів поляків;
Не потопчеш у крові їм, коню,
Золоті ознаки!”
І кінь ніби зрозумів цю мову
Та й почав іржати:
Бахнули всі попруги шовкові
На сідлі багатім;
Упав румак, упав на коліна,
Озвались діброви…
Дарма в крові закипіли в піні
Лицарські остроги!
“І ти зрадив, коню мій могутній,
Палія Семена!..
Прийми ж, Сейме, Сейме каламутний,
Бо це кров нужденна!”
І шаблею перерізав горло
Коневі в дорозі,
А сам крикнув до сердюків гордо:
“Поїду й на возі!”