Сенс життя

Де реальність, де сон —

Чи збагну до пуття?

Сірий морок

Минуле сповив пеленою —

Мов не я, а хтось інший

Прожив те життя.

Шість десятків, які

Називаються мною.

Пам’ять знову проходить

Дороги земні —

Ніби вдруге цей світ

Відкривається оку.

І коли моє тіло

Заклякне в труні —

Я на нього так само

Дивитимусь збоку.

Та й тоді

Не спочине душа від гризот.

Хоч вона —

Тільки частка світанку земного

Що ти є, оця земле,

Де стільки скорбот?

Хто ти є,

Незбагненна істото двонога?

Вдарить грім із-за хмари —

Мов зоряна вість,

Котра в морок виштовхує

Слово безлике.

Може, хтось

На запитання ці відповість.

А як ні,

То життя —

Це безглуздя велике.

Посміхнеться зоря,

Зарегоче пітьма —

І покотиться світом

Відлуння безкрає.

І захочеться вмерти —

Та смерті нема:

Адже Світло

Ніколи й ніде не вмирає.

А чи варто шукати

Якоїсь мети,

Де міняються тільки

Адреси і дати?..

І якщо від життя

Неможливо втекти,

То й про сенс його —

Сенсу немає питати.

Чи ти сонячний зайчик

Спіймаєш до рук?..

Чи потрібно,

Щоб скрипка не вміла тужити?..

Просто те, що мене становило —

Лиш звук;

Просто сонячний промінь

Не здатний не жити.

23.11.1979