Серце не залізне

Я терпіла роки, мов вітер терпить бурю,

Слухала, як чужі руки риють у душі моїй.

Моє серце — не залізо, не камінь, не мур,

Воно стукає, болить, плаче, але живе.

Всі крики, всі шепоти, всі ритуали чужі —

Не зламають мене, хоч б’ють і терзають.

Я тримаю себе, тримаю своє тепло,

Бо серце моє — моя межа, мій дім, мій храм.