Серце світу

Здається, серце не в мені живе,

А десь назовні. Чи в зорі далекій.

Я чую калатання світове

І світової крові чую клекіт.

А може, “я” маленьке і оте,

Що Всесвітом зробилось,— щось єдине?.

Хоч це питання вельми непросте,

Я стверджую, що Всесвіт є Людина.

Так чи інак, а десь у світі є

Те серце, що мою відчує втому.

Воно від дня народження моє,

Хоч де живе — достоту невідомо.

Можливо, в колі звершень і століть

Воно — вогненний вир посеред битви.

А може, в центрі Всесвіту стоїть

І вислуховує мої молитви.

І це я сам. Це я, не інший хтось —

Я, котрий був царем і гречкосієм.

Отак воно у світі повелось.

Що ми себе впізнати не умієм.

Якби умів, безплідна течія

В житті мене б не закрутила всує.

Я б знав, кохана: ти — так само я;

І думка, й кров моя в тобі пульсує.

А серце і моє, і світове

(Що водночас зоря й пекуча рана),

Оте, що в центрі Всесвіту живе —

Тепер я зрозумів! —

Це ти, кохана.

10.01.1979