Серце

І пам’ять так злочинно коротка,

де серце колихає тиху мить,

торкається, вагається, шумить,

поки вона тривожна і жорстка;

і темрява (як кожний день) лякає,

живе (!) немов – прокинулося з нами,

що розкривається (десь там) з роками,

що дихає і дихає... чекає;

і сяє (!) немов вічність, чорне світло,

і простягаючись, як гостре вістря

(де час, поділений на до і після),

і знову відродилося, розквітло.