серед тисяч осяйних полів

моє тіло лежить серед тисяч осяйних полів

і димить голова голубим розтривоженим паром

світ проноситься повз ниттю сонця і білим пожаром

чи такої весни я для себе жадав і просив

принеси мені в дім льодяні переливи і трепети

у звучанні води струм до лоба мого проведи

заливається все талим снігом

розбіленим світлом

на молочній землі проявляє твої сліди

і тепер щоб рости і живити

собою цей безум

і пропасне лице

у небесний ховати поділ

кожна юність моя у стотисячний раз воскресне

і потрапить ізнов під огнистий тонкий приціл

я вже бачив цей день його край і наступне світання

і тремтів навісний біля рук що годують зорю

на осяйні поля я вернувся і думав - востаннє

а на ранок - мій крик

знову дихаю - значить люблю