Шансон

Сідаючи в це таксі,

Яке довезе тебе прямо додому

Разом з пачкою цигарок та авторучкою

В кишені, разом з бажанням якнайшвидше лягти

У холодне ліжко, разом з чомусь недопитою пляшкою,

Разом з твоєю галімою депресією, ти подумки

Прощаєшся із життям,

Бо яке ж може бути життя в цьому

Випадковому Всесвіті, в цій геліоцентричній

Галактиці, в цій недобитій Центральній Європі.

Сідаючи в це таксі,

Подумки готуєшся до затяжного монологу таксиста

Про розйобані дороги, про продажних поліціянтів, про

Продажних поетів, про синтаксичні конструкції

Павича або Кундери, про ядерну фізику, про ціни на нафту і

Пов?язану з ними війну в Іраці, про результати ізраїльських

Виборів, про будь-що, навіть про Центральну Європу.

Слухаючи цього нічного таксиста, починаєш

Розуміти життя як згустки шансону з не заглушених

Радіостанцій, починаєш розуміти ці сонні матюки,

Цей «П?яний корабель», бо з мовою й справді варто

Поводитись, наче з останньою шльондрою:

Кусати, шмагати. Любити.

Сідаючи в це таксі,

Розумієш, що життя дивиться на тебе у дзеркальце

Заднього виду поглядом цього випадкового таксиста:

Втомлено і з недовірою.