Ще б пак

Давай триматися разом.

У завірюху і у спеку

(Олена Мос, Давай)

Я – таке… чи comme ci, чи comme ca. Ну а ти – charmant!

Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.

Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,

Моя душа вся.

Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.

Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.

Хоч хапайся за обрії-бильця, ну а тоді -

Упав-віджався.

Але зробить сильнішим (звичайно, якщо не вб'є)

Дісципліна сувора ліричне єство моє…

Я звичайний, як Orbit - ти штучна, як монпансьє.

Смачна така вся.

Хай співа невермори мій глузд, ніби чорний крук.

Що тобі я (це в кращому випадку) віршедруг…

Я скавчу, бо твоїх стегон, талії, персів, рук

Недоторкався.

Поцілуночок мій – це синець; ну а твій – тавро.

Я - аматор звичайний. Твій рівень – хай заздрять pro.

А масштабніше образи візьмемо - ти Дніпро,

А я – Почайна.

Ти канікули й свято – я будні та мідуік.

Ну то що відповість мрії-дівчині чоловік,

Якщо каже вона: «Будьмо разом – давай? Навік!»?

Авжеж, звичайно!!!