Ще ліс не вкрився зеленню густою

Ще ліс не вкрився зеленню густою,

І сонцем не прогрілася земля,

Та вже весна всевладною рукою

Дрімоту змила з сонного лиця.

Чутно́, як птаха крилами тріпоче,

А у ярах зійшов останній лід,

Струмок водою чистою дзюркоче,

Благословляючи пробуджений цей світ.

Спочатку сходять ніжні першоцвіти,

І в душах зріють світлі почуття.

А потім топчуть ряст веселі діти,

Як знак відродження й оновлення життя!

І так із року в рік усе триває:

Весна поволі силу набирає.

.....................................

Вислів «топтати ряст» має глибоке коріння

в українських народних звичаях і повір'ях.

Навесні, коли розквітав перший ряст,

люди виходили в ліс, щоб босоніж потоптати квіти.

При цьому примовляли:

«Топчу, топчу ряст, дай, Боже, діждати і на той рік топтати».

Вважалося, що такий ритуал дарує здоров'я на цілий рік.