ШЕПІТ ТВОРЧОЇ ДУШІ

Прокинувшись, як завше, на світанні,

Відчувши шепіт творчої душі́,

Я не тонула в довгому чеканні,

Писати стала я свої вірші́.

Отримала від цьо́го насолоду,

Купалась у сплетінні всіх думок,

Писала про красу й вкраїнську вроду,

І про дрібний зелений моріжок.

Мої́ думки́ спадали зорепадом,

І навіть ли́лись проливним дощем,

А ще були́, як ґрона винограду,

І вилися красивим десь плющем.

Я не могла думки́ свої спинити –

Моментами були́, як буревій,

Дано було́ в ту мить мені творити,

Їх смакувала я, немов напій.

Пливли вони, як кораблі у морі,

Неначе місяць, що по небу йшов,

Були́ яскраві, як вечірні зо́рі,

Немов букет вечірніх всіх розмов.

Думки́ мене в свої́ обі́йми брали,

Торкались струн і серця чули дзвін,

І музику свою́ вони вже грали,

За ними я неслася навздогін.

Я пле́ла з них красивеє намисто,

А в ньому і кохання, й почуття.

Це бу́ло сонцесяйно, променисто,

Неначе долі славне вишиття.

03.03.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмирів,2023

ID: 975718