Ще о шостій ранку пітьма

З циклу “Нотатки фенолога”

Ще о шостій ранку пітьма.

Непочатий сніг, наче луг.

І небес на небі нема,

тільки вітряні гнізда хуг.

Тільки вкутані у мішки

тьмяні ружі з-над холодів

знаменують земні стежки

на німих розпуттях садів.

Перша зміна о восьмій — час

освітити вікна і шлях.

Починається світло з нас,

ніби вічна вода в полях.

Ніби сіємо в чорну рань

перші крихти тепла зі жмень,

аж заблисне досвітня грань,

і від того довшає день.

І тому в осередді стуж,

під безоднями хмар і крон,

оживають глибини руж

і рушає рослинна кров…