Ще пам’ять минулі обрАзи колише

Ще пам’ять минулі обрАзи колише,

та я не шукаю вбиваючих слів –

вони найколючіші і найстрашніші,

коли вимовляє їх той, хто любив.

Я знаю слова – смертоноснії стріли,

що замість мішеней влучають в серця,

злітають із вуст, обпікаючи тіло,

надовго, можливо й на ціле життя.

Я знаю і ті – вітрюгани скажені,

що здатні усе зруйнувати за мить;

я можу наповнити ними кишені

й жбурнути у душу твою – хай болить!

Я знаю слова – невщухаючі зливи,

що гасять пожежу в гарячих серцях,

від них ти відчуєш себе нещасливим.

Хай скаже хтось інший їх, тільки не я!

Навіщо слова,що під ребрами тиснуть?

Невже я платитиму болем за біль?

Немає резону вбивати навмисно

людину, яку так безмежно любив…

Я просто мовчала – ні менше, ні більше,

втопивши слова у найглибшім з морів…

Сказав ти мені,заглядаючи в вічі:

“Ти знаєш…Мовчання – страшніше від слів…”

Я просто пішла, не промовивши слова,

сховавши нездІйснене вбивство під плащ.

Мене проводжала зоря вечорова,

І тихе, далеке відлуння – ПРОБАЧ…