Ще раз про свободу

Як соромно мені за себе —

За ті змарновані роки,

Коли вважав: земля і небо

Гульвісам служать залюбки.

Мене не мучило сумління

Ні наяву, ні серед сну —

Гадав: це право покоління,

Котре пройшло через війну.

Ночей і днів було не шкода —

Аби вино й товариші.

Гадав: оце ж і є свобода —

Свобода тіла і душі.

Хіба ж я знав, що затаврую

Цю бездуховність, як пітьму,

І до свободи проторую

Пекельний шлях через тюрму?

Чи думав я у день похмільний,

Що з серцем скоїться моїм:

По-справжньому я буду вільний

Лише у карцері сирім?

О так! Нехай тобі для руху

Нема ні простору, ні сил —

Зате прийшла Свобода Духу

І гордий змах духовних крил.

І ти летиш, змахнувши ними,

Де зорі блимають вночі.

Стають мізерними й смішними

Твої кати й наглядачі.

Відсунулись тюремні грати

Й від сонця сховане вікно.

Чи можна Всесвіт відібрати,

Якщо ти злився з ним водно?

Тобі відкрились виднокола,

Котрі ти у собі здобув.

Хто не спізнав цього ніколи,

Той вільним на землі не був.

03.10.1986