Щільність

Довільним кольором зелено

поля похилі узялися;

не тішився, бо довкіл мене

була земля, підшита лисом.

Вона прозоро парувала,

хоч у ярках сніги таїла.

А ти в повітрі віддзеркаливсь

березяно обличчям білим.

Тепло циганськими губами

торкалося щоки зрадливо…

Весна підшита холодами

і смушком пірчастої зливи…

Хоч з соняшника сніг обсипавсь,

а в стільниках розтала крига,

та слух був повен гострих скрипів

і протяг душу ще торигав.

Розполовинений чуттями,

і радість смутками підшита…

На полі бачу — білі плями,

яких нічим не зачорнити:

вони виходять з мого зору,

мов первоцвіти із рахману,

але оголюється корінь —

зелене твердне, біле ж в’яне.

І тільки жайвір до блакиті

підносить зір твій — надивляйся!

Блакить безмежністю підшита,

а ти підшитий вічним часом…

То й переймаєшся до всього

вмирущого лиш спожалінням.

Від шляху відриваєш ноги

і чуєш, як тріщить коріння.

***