“Що ми знаємо про вічність”

Що ми знаємо про вічність

чи про обшири чуттів?

Дні змарновані потічні,

а робочі дні — густі.

Справді, з чого її солод

і чому він нетривкий,

звідки носять світло бджоли —

краплі знань — у стільники?

І вбирає нас навіщо

простір безліччю зіниць,

ще й печатає навічно

в стільниках лунких криниць?

Все це чиниться взаємно,

незбагненно повсякчас…

Розчиняємось щоденно

в світі ми, а світ — у нас…

Та одне лиш незникоме,

нерозчинюване, ні:

безконечний крику промінь,

радість праці навесні.

***