“Що попереду жде нас?”

Що попереду жде нас? Попереду жде…

Чи не те, що й позаду?

Гнізда в кронах горять, як лампади,

зеленіє вода,

від тепла зеленіє вона чи від часу?

І в джерела впада, розділившись на струмені, масло,

і жене протитічно до витоків сила потоку,

тисне сила земна, підіймаючи стовбуром соки.

Підіймається вгору минуле і думку галузить,

і згорає волосся на попіл, мов дріття в напрузі…

Що попереду в нас?

Серцевина завжди серединна,

за яку вже не раз заступав,

зазираючи в завтрашню днину…

І раптово сахавсь…

і викруглював рот безголосий,

бо осліплював час і випалював бачене досі.

Образ батька зникав,

оплавлялась, мов скло, роговиця,

мов гадюку ціпка,

за підшийок стискала десниця…

Час потужно так б’є,

що згорають слова від напруги,

і вже тіло твоє

почорніло від світла на вугіль…

Що ж позаду? А те, що й попереду буде…

Це повітря густе? Чи лягає на очі полуда?

***