“Щороку”

Щороку

сивими осінніми досвітками

ми із’їжджалися у Косів

на торги.

На другу богородицю

ми сходили з полонин,

а в неділю сідлали коней

і сивим осіннім досвітком

їхали на торги.

Ми викохали маржину на продаж.

Ми брали із собою своїх жінок,

щоб вони вкрили всю торговицю

килимами і веретами,

ліжниками і всім на світі –

хай весела барва очі зриває!

Хай ми не бачимо,

хто цеї осені не прийшов…

Хто із полонинських сміхованців

упав зо сміху і вже не встане?

Хто вже поклав на землю

всі свої ліси?

Кому із косарів-курварів уже доста?

Щороку

ми наймали музик

і щороку

ставало все вужчим наше коло…

Тому щороку

все дорожчими були наші музики

і все більше сивих дівчат

танцювали з нами “гуцулку”,

але ми більше не засиджувалися до ночі,.

щоб видко було на всі гори:

як нас багато

відбуває на села.