Щирість. 1#86

У вас немає відчуття, незворотності найстрашніших подій?

Я от, котру ніч підряд, вже не можу спокійно спати.

Не лізе нічого в рот, сиджу на алкоголі, ну або воді.

Переживаю ще, чи не літають злі пташки, там, над татом.

Я думав, що мене важко розчулити і змусити плакати,

А мій чорний гумор, складався з іронії та цинізму смерті.

А тепер, я у публічній вбиральні, ховаюся, між панічними атаками,

Коли хтось, під атаками з неба, інколи навіть заздрить мертвим.

Я чомусь став вважати, що мені не довго лишилось.

Може і варто було би з цим часом, нарешті собою зайнятись.

Не дарма, стільки років, щось там, тихо так, собі ворушилось

Всередині. Боліло, пекло, і так і не змогло вгамуватись.

Час приходить, бере своє, і уходить, скільки ще можна чекати?

І я не розумію, скільки ще задаватись питанням:

«Хто я?», можу. Коли свій страх я зміг прийняти -

Настає час змінювати сенси свого існування.