Шлях-дорога в небокрай веде

Шлях-дорога в небокрай веде.

Обіч розступається стерня.

То не я — моя уява йде,

Наче босоноге старченя.

Люди добрі, орачі-дядьки!

Чи то ви зробили, чи не ви?

Всюди пшениці та буряки —

Ні волошки в полі, ні трави.

Тільки по канавах реп’яхи,

Тільки лопушиння по ярках.

Вже заорані й старі шляхи —

Мов розтято вени на висках.

А було колись, таки ж було —

Свідки хоч старі, проте живі:

Вийдеш по городах за село —

І потонеш в степовій траві.

Чи зумієш вивчити між трав

Кожну квітку, мудру й не скупу?

І ніхто їх зроду не орав —

Заповідні трави у степу…

Вируша уява в ніч лиху,

Двері у в’язниці відчиня;

Плаче на заоранім шляху,

Наче босоноге старченя.

24.12.1979