“Шляхів нікому неналежність”

Шляхів нікому неналежність,

очей навстіжна жагота:

обмежить обрієм безмежність,

щоб розпізнать свої літа.

Вгадавши мітку на відтинку,

душа мандруюча спішить

допити через соломинку

солодку мить, солодку мить.

І прагне спрагло увібрати

комаху, тріщину, листок,

аби комусь переказати

земний заучений урок.

***