Шляхом тіней місячного сяйва

Шляхом тіней місячного сяйва,

заблукала скривджена душа.

Нібито й потрібна, і не зайва,

свою долю й досі спокуша.

Вона стежку навмання торує,

по заметах, снігових містах.

А навколо - все життя вирує.

Пустота і біль - в її очах.

Босими ногами по бульварах,

кригою закутих до весни,

йде душа, загублена у чварах,

і сльозами витирає сни.

Краще заблукати і шукати

шлях у світі цих недолюдей,

ніж сидіти і чогось чекати,

в маренні всіх страчених надій.