Не твоя...

– Що ж ти сину мій так зажурився?

Що мовчиш і про волю не мрієш,

Ти з роками так сильно змінився,

Чи ще мову мою розумієш?

Жінка довго на в'язня дивилась:

– Ти чому ворогам не завадив?

Я за тебе постійно молилась,

Чому ж, сину мій, ти мене зрадив?

Ти до ворога сам попросився,

І одразу схопився за зброю,

А земля на якій народився,

Раптом стала для тебе чужою.

Я за тебе боролась щосили.

Я за тебе із ворогом билась,

Чим же сину тебе спокусили?

Звідки в тебе ненависть з’явилась?

– Не про тебе я думав роками,

в мене інша шанована мати,

я із нею своїми думками,

твою пісню не хочу співати.

–Заспокойся рідненький мій сину,

видно в серці твоєму руїна,

про твою я забуду провину,

не твоя я уже Україна…