*** Щоранку *** (rework)

Чому щоранку, рівно в п'ять,

Я відчуваю тихий сум,

Як дні годинами летять,

Сприймаючи весь світ за шум.

Коли вже спогади минуть,

Про те чого давно нема,

А злидні боком обійдуть,

Й закінчиться моя зима.

Та ніби й воля в мене є,

І дихати нічого не завадить.

Але щось руки зв'язує,

З середини повільно давить.

Який же звір в мені сидить,

Чи лінь, чи злість, чи то вина?

Аж в голові усе дзвенить,

Хоч вже давно не пив вина.

На інших я вину скидати звик,

Я ж ідеальний як-не-як.

Немов тупий та впертий бик,

Король всіх ледарів й зівак.

У пошуках легких шляхів,

Застряг по вуха у лайні,

Та ні би ж і добра хотів,

Чому ж я гину у своїй війні?

Що раз при зустрічі з світанком,

Надіюся на осяяння.

Та все відходить за сніданком,

Я засинаю без прощання.

І в чому ж річ, чому так важко,

У ці хвилини понад все?

Я поміч попрошу у пташки,

Надіюсь розум принесе.

Чому щоранку, рівно в п'ять,

Не можу я зібрати дум?

І поки інші тихо сплять,

Топитиму журбою сум.

05.05.14

©

#O_B_S_E_R_V_A_T_O_R_I_A