"Шрами кровоточать..." 1933

Відкриті рани знову кровоточать

І виливають з серця той незнаний біль.

Той біль — життя, що витікає з кров'ю

І день за днем стискає кулаки.

Тоді ж ми йшли — наївно та безглуздо,

Ідею ставили перед усім на світ.

У кожну славу вірили безбожно,

Ми думали, що краще робим світ.

А світ мовчав, і далі йшов по мертвим,

Його ми не спиняли — думали: "Так треба!".

Так треба — вбити всіх, кого колись любив,

Бо ця ідея наша вища ціль.

І небо впало, і ніхто не плакав,

Бо сльози вже згоріли у вогні.

У полум’ї, що вбило наше завтра

І випалило тіні на пустій землі.





(*вірш зі збірки "1933" про поетів розстріляного відродження)