Щуру-Андрію

Андрію, досить цирку, вистава вже стара,

Плітки твої — як мишоловка, що навіть миш не бере.

Щурів не слухають довго, бо правда їх палить очі,

А я живу своїм життям — тихо, впевнено, поночі.

У мене свій шлях, свої люди, свій ритм і свій спокій,

І що ти там розказуєш — розвіється ще до соколів.

Хто грається брехнею — сам в ній і потоне,

Бо наслідки не грім — вони приходять тихо, як сонце.

Тож перестань уже це сіяти, дурниці не ростуть,

Я бачу правду чисто, як воду з джерела п’ють.

Моє життя — не твоє поле для балачок,

Замовкни і рухайся далі. Крапка. Без зайвих рядків.