“Сидів і довго думав над собою”

Сидів і довго думав над собою

Блакитний вечір вдома навесні,

Тим часом як спливалася водою

Його зоря на темному веслі.

Я не скажу, що я — оце той вечір

В блакитнім одязі на зорях при воді…

Важкий вогонь мої закутав плечі,

Закутав так, що вже не рад собі…

Як ти летіла! як ти довго билась!

Мала з малих, крилечечко із крил,

Сама собі сама собою снилась

До переджнив’я, груш і до могил.

Не треба вже нічого говорити.

Твої уста цвітуть в устах моїх.

І не зроню я слова, як з молитви,

До тих любовей, де любов — ще гріх!

1976