Сільська поема

На сірому крилі, на скіфській сірій ночі,

Де все жага, і доля, і мана, —

Лілова тінь весни, грози вишневі очі,

І ти, моя любове, не сама!

Я знав цю землю голодом у чунях,

Арійським запахом бензину і хреста…

Прогрілися сніги, і на снігах очуняв

Той крок зерна, що йти не перестав.

Як він пішов! Як вибігли світанки,

Підплигнули плуги навстріч його ході!

Носами довгими унюхувались танки

В зерновий слід — й не вірили собі:

Де літаки? де миші? малярія?

Туляремія? голодовка? тиф?..

А він Ішов, той крок зерна, як мрія,

Ішов крізь них, і збоку, і по них!

Бо там за Ятранню — Веселі Боковеньки!

Роса, і мед, і світлі снігурі,

Зоря летить, як молодий Шевченко,

І золоте обличчя у зорі!

1971