Сільський сонет

З зимових спогадів про літо

Хвилюється широкий лан зелений,

Волошки, ніби зіроньки, блищать,

На тонких стеблах крапельки студені

Минулого дощу веселчасто горять.

І дівчина, обсипана квітками,

Іде, немов пливе лебедонька в воді,

І грають променистими вогнями,

Неначе квіти, світлі очі молоді.

Вони до мене так привітно сяють,

Що в серці стиха струни золоті дрижать,

І знов пісні мої пливуть, лунають.

В там, в гаю, — пташки дзвенять, дзвенять,

І щастя на душі, і тихий спокій…

Хвилюється і грає лан широкий.

1912