Сині тіні бредуть із Дунаю

Недалеко від Братислави

Я одержав твого листа.

Спалахнули усі переправи

І немає уже моста.

У минуле, у наше, в раннє,

Де були тільки ти і я.

Чую — інше якесь кохання

Вже шепоче твоє ім’я-

Вийшла заміж. Втомилась чекати.

Скільки можна! Літа і літа!..

Ти солдат, тобі, може, вмирати,

А я, знаєш, іще молода.

Сині тіні бредуть із Дунаю,

Я виходжу назустріч їм.

Надвечір’я чуже обіймаю,

Надвечір’я зову своїм.

1945, Прага