“Синіє обрій, як стіна фортечна”

Синіє обрій, як стіна фортечна…

Так що таке скінченність безконечна?

За колесом ще котиться луна,

за голосом — хуртечна пелена,

за скрипкою — струна, як павутина,

і в подмухах летить дрібна пилина,

і де межа, куди душа долине?

Учора снились гори — певний знак —

на павутинні піднімавсь дивак,

сотався вперто, зір піднявши вгору,

де безконеччя зяяло прозоре…

Крик розбудив, як падав стрімголов

отой дивак. І захолола кров.

А глибина, якій не знати дна,

все спростувала:

є межа ясна.

***