Синій вечір...

Синій вечір упаде на плечі,

Дим над річкою в’ється, мов час.

Я мовчу. Бо слова — недоречні,

Там, де тиша говорить за нас.

Ти стоїш, мов береза край шляху,

В білій сукні, сумна і свята.

Моє серце — підстреленим птахом —

З твоїх рук в небеса відліта.

Я не кличу. Розбито дороги.

Слід завіяло снігом зими.

Та любов не чекає підмоги,

І не просить у долі "візьми".

Хай ми нарізно — страху немає.

Страшно — світло згубити в імлі.

Я тебе, як молитву, тримаю

На цій грішній, холодній землі.

І коли вже зоря догоріла,

Стане ніч на порозі німа —

Я живу, бо ти серце зігріла,

Наче іскра, якої нема.