“Синьооко зітхали озера”

Синьооко зітхали озера.

На лататті тремтіла роса.

Сосни пружні підносили жерла

І текли в молоді небеса.

Синьооко безодня зітхала,

Ту зелену сотаючи рунь…

Подивись мені в очі, кохана,

І безсмертям весни зачаруй.

Щоб колись в незапам’ятних ерах,

Погляд юнки відбивши в собі,

Синьооко зітхнули озера,

Пригадавши твої голубі…