Система виміру

Прикметливий, ласкавий, обдарований

твій погляд вабив, свіжоустий спів

наповнений був світлом негріховним

і линув голос, звільнений від слів.

О посестро, скитальнице боляща,

не розминулись ми, а розійшлись,

там був гайок, а ми гадали — хаща,

в якому всі стежки переплелись…

Заблукані, ошукані, безсилі,

самі себе гукали ми тоді,

і падали відлунки однокрилі,

як пелюстки, на трави молоді.

Ми були поруч — ніби дві долоні,

лиш звуком відокремлені на мить,

та гаснув звук і зменшувався пломінь,

аби вуста розірвані стулить.

І розчинились: кров зімкнула коло,

продовжилась дводільна наша плоть

і простором, і погуком схололим,

і словом збучнявілим, наче брость.

У нутрах крові, в насінині роду

нам відкривалась істина одна,

що відстанню від заходу до сходу

вимірюється часу глибина.

***