Скарби

Збирачу просторів безглуздий,

ти все, що бачив, те і брав:

від ваготи аж ноги грузли,

зір захлинавсь від різних барв.

Зібрав доволі — може, досить?

Пора оглянути скарби.

Дивись: там жар, де була просинь,

де смоль — там паділ голубий.

Не зберегти тобі, збирачу,

ні барв, ні обрисів, ні рис,

бо світ існує без означень —

всі простори в тобі злились.

І доки ти збирав на спогад

долини, пагорби, поля,

розторочилася дорога,

і круглим валуном на ноги

осіння налягла земля.

***