Скільки крику буває у тиші

Скільки крику буває у тиші,

скільки слів і думок у мовчанні,

коли знаєш ні більше,ні менше,

а кінцівку в своєму романі…

Ця любов зігрівала нам пальці,

і тому не шкодую й не каюсь:

серед сотень відомих вакансій

в цім житті ти для мене – коханець.

Перемелиться все, перетреться,

ця любов була взята на пробу,

і в твоєму великому серці

хтось накреслить маршрути додому.

І підеш ти,закутавшись в осінь,

проклинаючи власне безсилля,

бо вона повернутися просить,

хоч колись розлучитись просила.

І від слів: “Ти забудь ту повію!”

ти відчуєш, як тріскають жили.

Та змирись, бо інакше не вміє

воювати за щастя дружина.

І не думай, що станеться з нами,

хоч не раз ще ночами завиєм.

Та хто зна? Може й легше нам стане,

що не кинуто зашморг на шию.

В королівстві життєвих реалій,

в переходах вокзалів і станцій –

ми не перші і ми не останні

зіштовхнулись зі словом “коханці”.

І скрипітимуть дні під ногами,

перемелиться все, перетреться…

Хто любив – той носитиме шрами

у своєму великому серці…