“Скільки вод стоїть між нами”

Скільки вод стоїть між нами,

поміж нами стільки днів…

І танцює чорний камінь,

наче гайвір, в борозні.

Вже опахчені хлібами

поцвяховані степи.

Борозна така між нами,

що її не заступить.

Серп уп’явся у повітря,

розпанахавши блакить,

із розрізу гостре світло

бузиново цебенить.

Світло б’є і крізь долоні,

і крізь шрами тут і там.

Образ твій, як на іконі,

розколовся пополам.

Не стулити половинок —

мох в розломі пророста.

І лягають павутинки

і на очі, й на вуста.

Хоч тулю до ниви ниву,

а до дня безсонну ніч,

губи зійдуться глузливо,

розпанахано і криво,—

і то сміх, то сльози з віч…

Притуляю до стернини

обмолочене стебло;

різноликі половини:

це минуло, те — було…

***