Скляні стіні 6#137

Між нами чорні, скляні але тонкі стіни,

безмежжя, простір і сухе розжарене повітря.

Ліси вологі, поля усіяні квітками,

і довга, занадто довга, неможлива тиша.

Без тебе, день за рік, і цей годинник

повільно, неквапливістю своєю розбудить звіря.

Колись його, саме ти, собою вгамувала,

але на самоті, з собою, посмішка хижіша.

Мені сняться сни, у сні звір прокидається з тобою

й наївно, думає собі, що він не спить.

Як завжди, ранкова кава і сніданок, ніби…

Як завжди, грім, і він ховається в обіймах.

Мені сняться сни, в них я тону, в очах,

твоїх очах, безмежних, щастя мить…

Як завжди, прокидаюся тут, один, без тебе.

Як завжди грім - і я ховаюсь у буденних ритмах.

Між нами скляні але тонкі, чорні стіни…

Щасливий, що в цьому житті ти в мене є.

Хоч розпирає сум - шалений, звірячий голод,

за тобою, в чорні, скляні, тонкі стіні стучусь.

Все буде добре, ми знаєм - відкриті двері, протягом сумні листи зі стола розвіє.

Ти обіймеш, як завжди, і більше ніколи знову,

я так надовго, від тебе, нікуди не відлучусь.