Скорбна мати

І

Проходила по полю

Обніжками, межами.

Біль серце опромінив

Блискучими ножами!

Поглянула — скрізь тихо.

Чийсь труп в житах чорніє…

Спросоння колосочки:

Ой радуйся, Маріє!

Спросоння колосочки:

Побудь, побудь із нами!

Спинилась Божа Мати,

Заплакала сльозами.

Не місяць, і не зорі,

І дніти мов не дніло.

Як страшно! …людське серце

До краю обідніло.

ІІ

Проходила по полю —

Зелене зеленіє…

Назустріч учні Сина:

Возрадуйся, Маріє!

Возрадуйся, Маріє:

Шукаємо Ісуса.

Скажи, як нам простіше

Пройти до Еммауса?

Звела Марія руки,

Безкровні, як лілеї:

Не до Юдеї шлях вам,

Вертайте з Галілеї.

Ідіте на Вкраїну,

Заходьте в кожну хату —

Ачей вам там покажуть

Хоч тінь його розп’яту.

III

Проходила по полю,

В могилах море мріє —

Назустріч вітер віє:

Христос воскрес, Маріє!

Христос воскрес? — не чула,

Не відаю, не знаю.

Не буть ніколи раю

У цім кривавім краю.

Христос воскрес, Маріє!

Ми — квіти звіробою.

Із крові тут юрбою

Зросли на полі бою.

Мовчать далекі села.

В могилах поле мріє.

А квітка лебедіє:

О згляньсь хоч Ти, Маріє!

IV

Проходила по полю…

— І цій країні вмерти?

Де Він родився вдруге,—

Яку любив до смерти?

Поглянула — скрізь тихо.

Буяє дике жито.

— За що Тебе розп’ято?

За що Тебе убито?

Не витримала суму,

Не витримала муки,—

Упала на обніжок,

Хрестом розп’явши руки!.

Над нею колосочки

«Ой радуйся!» — шептали.

А янголи на небі

Не чули і не знали.

(1918)