Скупані ноги Ламаншем

Колихали сірі води,

шлюпку рятувальну,

відвертало, веслувало,

на бік хвилею кидало.

Виглядали у протоці

кам'янисті скелі,

гостро носи поздіймали,

чорно-сині акварелі.

Миготить лукаво світлом,

промінь жевріє довкола,

пихата зірка жартувала,

немов ми раби, худоба.

Блистять у погруддях,

рештки місяця уваги,

мігранти люди сильні,

не якісь там скнари.

Кермувальник капітаном,

при нас себе не називає,

хвиля вище все і вище,

човен хилитає.

Грає море з нами,

грає лютий океан,

чи живі, чи у силі,

човник наш титан.

Мучить вітер, дме

чудом долею не милі,

хапаємось за щоглу,

багаж- обуза, гирі.