Сліди на піску (Цикл)

1.

Малиновий лікер і сутінь малинова…

І є лише «тепер» на всю світобудову.

Є ти, та є пісок, та хвиля крутогнута,

малиновий ковток — і все, усе забуто…

В легенях зберегти б той солод муки й болю,

спинить життєвий триб й не жити вже ніколи…

Бо далі, далі — нуд, а дні, як припиначки,

бо там — жаждивий ґрунт, бо там лиш жар гарячки.

Бо там… Навіщо нам в ту шпарку зазирати…

Весь солод — пополам: життя ж лише почате…

Поча… печа… прича… О чаєчко-кричайко!

Оточує нас час, неначе обичайка,

викруглюють вуста і скрик, і вінця склянки,

довкола — круглота, всередині — дуплянки…

І хлюпіт звідусіль, і слух гне хвиля круто,

виходить з тіла хміль, із горла — гострокутно…

Та ще б один ковток — хай смертю біль виходить…

Зариємо в пісок взуття своє і одяг.

Нагі ми, світе, глянь… нагі і многогрішні,

зрива всевладна длань з нас сповиття торішні…

Суровий вирок твій, та справедлива воля,

солодкий цей напій, гірким-гірка недоля:

жить в часі, а за ним лиш зберігати спогад

і про рожевий дим, і про… Але про кого?…

2. ТІНЬ

Від голосу відлуння залишилось,

від тіла у западині — смола…

На дні раптово тінь заворушилась

і — мов дитина — руки простягла.

І нагадала давнє, перебуле:

пливучу греблю, теплий верболіз, —

і вихиталось, наче лин з намулу,

обличчя й очі, повні чорних сліз…

І пам’ять ніби збільшила всі риси:

кирпатий ніс і випукле чоло,

і губи, як покривджені, обвисли,

одна брова… а вії не було…

Чиє воно, печально-безіменне,

чиє воно, примулене на дні?

Чому воно обернене до мене?

Вуста німі, а очі — голосні…

Хиталася на нитці порошина,

і тріскалось обличчя, мов кора…

Тінь простягає руки, як дитина,

благаючи, щоб я її забрав.

3. ЩЕ ОДИН ДЕНЬ…

Постаршав я на день, а зменшився на тебе;

утоми додалось, і зменшилось снаги.

Пускаю погляд свій байдуже за крайнебо,

немов зійшлись мої життєві береги.

І ні струмка на дні — потріскана муляка,

і ряскою луска, і жабуриння жмут…

Розтер у пучках мул, і порохом заплакав,

і викресав вогонь з-під нігтів на той трут.

І мотузяний дим гойднувсь над головою,

та усмішку твою побачив я сумну:

верталась ти назад високою водою,

я нурився ізнов у повінь крижану.

Перед очима йшла у мерехтінні ряска,

хиталась жовта твань і снулі щупаки…

І я хотів гукнуть: — Не йди, не йди, будь ласка! —

та губи затягнув шовковий шар луски.

Угору піднялась лушпайкою копійка,

і срібний дзвін слідком поплив… подаленів,

і ллялась ніч у очі, неначе в лійку,

і осідав намул у грудях в глибині…

4.

Губами втану, пучками впечуся

в пітьму сліпучу, в гріхоту святу,

розпорошуся шепотом у вусі,

перекруглію в краплю золоту.

Отак би й закипів, наче живиця

в сосновій дошці, в тесаній труні, —

як тисне стеля, і мені не спиться,

бо так тебе багато у мені,

що я виходжу аж за власні межі —

бо неспроможен всю тебе вмістить,

і язики нестерпної пожежі

знялись у грудях, і душа болить…

І не збагнувши усього безглуздя,

я лестощами тішу давній слух.

А ти в свідомість, мов сокира, вгрузла,

і мою пам’ять розщепив обух.

Я холод чую, і підступність долі,

що так приймає радісно метал —

єство моє давно перехололо,

ізвузилась до дощок самота.

Так звузилась, що вже й мене немає,

і теше маятник: — Це ти! Це ти! Це ти!..

В мені одна — безпам’ятна, безкрая, —

хоч іскрою, благою, засвітись…

5. ПІЦУНДСЬКИЙ МЕРИДІАН

Все зміщено — і простір цей, і час,

усе перефарбовано блакиттю:

за себе проживаю я ще раз,

із холодів крохмальних розповитий.

Посутенілий пролітає ключ,

немов ляга на очі павутина,

і обрійний на голові обруч

печально дзеленкоче безпричинно,

так, ніби пам’ять стримує сипку,

крізь отвір цей просилюючи тіло,

і виступа на обрійнім вінку

гірка присутність — сіль червоно-біла…

Ловлю повітря — в жменях камінці,

ловлю повітря, та пісок в легенях…

І пух кульбаби у губах зацвів,

і погляд бризкав полум’ям зеленим.

Цим часозміщенням ошукую себе,

утіху кличу, прагнучи омани,

і піднімаю очі до небес,

аби тебе нагледіть, непов’янну…

Усе переінакшилось давно,

і спогад, ніби дерен на могилі.

І простір весь всотався у вікно,

і сіль крізь сутінь густо проступила…

І я тебе угледів — Боже мій! —

у закутку, мов яблуко торішнє,

та видихався солод всіх надій

і дов’явало тіло многогрішне…

Рука тремтіла — цукор розсипавсь,

у пучки вже не пікся чай гарячий,

і сіллю виступав на скронях час,

і сіль хтось сипав у вікно незряче…

І ти в мені відлуннячком гірким

на мить засолодилась, відлунила…

О світку лю!.. люби нас, не покинь,

хоч кожен день — то соляна могила…

6. ІРЖА

В твоїх очах я скривлений та гнутий…

Та чим я можу свідчить проти тих,

хто, мов штиря, гнув на всі боки люто

мене в тобі… Прости мені, прости…

І моє ймення, гнуте язиками,

зіржавіло — зігнулась ти й сама…

Обценьки губ розклацались над нами…

— Ой, відпустіть — душа ж уже німа…

Зіржавівши, я випаду із тебе,

уже іржа уїлась у кістки:

це ти в мені знов приросла до ребер,

рамено прикипіло до руки…

Рвись, відхиляйся, кістка дерев’яна,

і що той біль? — іржавиться, мов цвях…

Бо ти в мені — одна суцільна рана,

іржа від тебе в мене на губах.

І в кожне око цілиться іржаво

і непохибно катівний гвіздок,

щоб вбить зіниці — полум’ям кривавим

ти витечеш із двох очниць-дірок…

7.

Ой як повільно осідає сажа

і моститься у кубищі вогонь —

він, безсловесний, правду нам розкаже,

ще й вичитає долю із долонь.

І кривда, наче виразка, присохне,

і сум обляже, і заграє мідь;

суботнім шляхом, чуєш, віз торохнув, —

ти на торги недільні швидше їдь!

Доволі матимеш і виторгу, і зиску,

а я ж лідзавську гіркоту доп’ю,

і розгадаю пацху, як колиску,

і вимовчу усю ганьбу свою…

Так, я — жебрак, але зискую з неба,

а за душею в мене — тільки ти…

І прикипіла сажею ганеба,

і не зішкрябать з серця чорноти.

Дивлюсь на шлях — дим виїдає очі,

твоє обличчя тане, наче лід,

сльоза світліє чистим непороччям,

і круто солиться у ній весь білий світ…

І буде довго-довго нам упомку

у плетеному товсто курені

і те вино, що при вогні прижовкло,

і жовта мамалига в казані.

Все з відстані згадається, мов свято, —

якщо не вийде із очей туман, —

і кривди скрик, і сльози при багатті,

і кашовар на ймення Аміран.

***