Слова повинні бути промовлені

Слова повинні бути промовлені.

Хіба ти не чуєш, як відчайдушно

Намагаюсь придумати для тебе пісню;

Як перебираю просіяні слова, що ходили з уст в уста

Випиваючи з перевернутого келиха неба причастя терпких історій.

Хіба ти не чуєш шепіт отих сторінок, що витають над нами!?

Вони тільки й чекають,

Аби поселитися в бібліотеці твоїх грудей,

Щоб хтось пострушував їхній попіл у ніч

Читаючи сни одкровень, змотуючи тумани нітратних плівок,

Розкопуючи книги, мов складаючи колони

З уламків канелюр патетичного храму вічності.

Хрестик на твоїх персах колихається

Повторюючи порух коштовної люстри серця

В нефах грудей, що переливається нотами

Після гобою бажання.

Коли воно роздивилося сонце і розправило пелюстки,

Поночі, я вливатиму промені поетичної згадки йому

Зриваючи шовковий цілунок, як свою плату.

Коли опускається паволока ніжності

І тебе пробирає щемливий спогад,

Ти зодягаєшся в оксамит.

Слова розшивають бісером підібгане плаття:

«Любов»,

«Переливи»,

«Ще»,

Розкажи мені ще про сплави до мого серця.

Звідки, скрадаючись вузькою смужкою погляду,

Дізнався, що саме вибито на ньому його зрадниками?

Хто цей чоловік, що дивиться на себе,

Весь у піні з надією на послух твоєї юності?!

Він тягне перелицьовану стару пісню і лоскоче

Легковажним «а що коли», наче пір'ям солодке півмариво,

А тоді розвіює його і топить погляд в гладі мутного озера.

Дивиться мов на стару літографію запевняючи себе,

Що він бачив отой краєвид, і оті постаті на березі

Знайомі йому. Власне це він і є. Там його дитина грається в сніжки,

Дружина тулиться до плеча, а з його волі кружляє пухнастий сніг.

І саме тоді, він не хоче відводити погляд у вікно ванної.

30.12.2023