Слово про полк ілюзій

Княжа юнь готувала полки

до походу, до змагу,

щоб добути зі щастя ріки

еліксиру наснаги.

Піднялися бажань прапори:

це ж бо кликали сурми

військо мрій до великої гри —

вирішального штурму.

Мов дзеркала, надії щити,

повні візій шоломи:

чи ж можливо таким не прийти

із трофеєм додому?

Опанцирені вірою йшли

лави радості й сили,

та вже сумніви — правди посли —

сонце їм заступили.

Коли фатуму захватом лиць

городили дорогу,

віщував уже гавкіт лисиць

про чужу перемогу.

Перший бій полонив, мов вино,

поривання гарячі,

і вступив в золоте стремено

дух довіри й удачі,

і мостили в майбутнє мости

мрій ясних оксамитом

по печалях душевних пустинь,

понад розпач укриту,

і здавалось, що стелиться шлях

до землі за горою,

що засохне вже кров на мечах

переможного бою, —

але зорі криваві щораз

викликали на мужність:

проти лайки, прокльонів, образ —

гнів мечів харалужних.

Впали стріли кривавим дощем

гіркоти життьової

і розбила ілюзії вщент

смертю значена зброя.

Повернулись з походу посли

без тріумфу, без крику:

на черлених щитах принесли

тільки тугу велику.

1959