Слуцькі ткалі

Від рідних нив у дальні далі,

В обійстя пана для краси

Невільницями їх забрали

Коштовні ткати пояси.

І ось спливають сірі днини,

Забувши про дівочі сни,

Сувої довгої тканини

Узором перським тчуть вони.

Бринить за муром вільне поле,

І промінь сонця б’є з вікна –

І думка лине мимоволі

Туди, де розцвіла весна,

Де грає збіжжя в повній силі,

Волошок синіх буйний вир,

Холодним сріблом сяють хвилі

Ріки, що в’ється поміж гір.

Лягає тінь старого бору…

І тчуть замріяні жінки

Посеред перського узору

Волошок рідних пелюстки.