Слухаючи Саті

Небо тьмяне піском, що прийшов із Сахари,

Заростають травою шрами, і свіжість весни

Розправляє бутони, що пахнуть солодким нектаром

У черепі з темними хмарами й громом війни.

Повітря затягує в море квіткового цвіту,

Вкриває пилюкою лиця, і глиною сни

Нам записано богом було загорнутися в світло

І білою вишнею міцності прорости.

Тепер тут весна дві тисячі двадцять четвертого,

Вплітає в канву драматичність, трагедію, сплін,

Хто знає, можливо з чиїхось рядків недописаних

В коротких штанцятах забігає наший «крін-крін»

І напише нове, щось прекрасне, а щось перепише

І можливо це будуть новітні записки ссавця,

Постмодерн перейде у захопливу музику тиші,

І продовжить майбутнім пів стерті піском імена.

31.03.2024