Смак зради

Навіщо болем прошиваєш думку,

не відрізняючи добра від зла?

І холодом гартуєш душу?

в свідомості дира пуста.

Знайшовши спокій у проваллі,

залишиш там своє життя.

У темнім склепі,  у підвалі

ти змочиш в гріх свої уста.

І вперше ти відчуєш чорну зраду,

і помсти тінь промчиться крізь думок,

знайдеш у відчаї відраду,

закриєш серце на замок.

Та знайдеш сили, зринувши у небо

і кинеш виклик силі темних чар.

Вкрадеш ти у небес пораду

і відцураєшся брудних почвар.

Ти вільним став від полум”я і злості,

від темних демонів душі.

Ти віриш в радощі і щастя,

та очі твої досі ще сумні:

Твої вуста відчули на смак зраду

й бринять в очах ненависні дощі.

Ти не пробачиш і нема відради,

із рук твоїх летять сумні ті дні.

Ти пам”ятаєш, ти зберіг те лихо,

ти забував, та спогади прийшли!

Як вітер увірвалися у пиху,

зронили біль і в кут втекли..

Ти спробуєш усмішку одягнути

та поцікавишся чи личить до лиця.

Ти знімеш з уст набридлу муку

і зробиш із страждальника митця.

Ти намалюєш думкою картину,

в якій знайдеш своє життя.

А серце швидше б”ється без зупину:

у творі твоєму нема щасливого кінця.

Усе у сірувото-білім світлі,

усе у чорному і білому тонах.

Руйнує зрада колір світу,

всі барви залишаються в її руках…